Наш комбриг ЧЕЛОВЕЧИЩЕ: 92 бригада
 Ми познайомилися в Щасті на базі "Айдару". Вигружали гуманітарку, а я чіплявся до хлопців з питаннями. Айдарівець Іван Макар його представив.Боєць 92 бригади Артем з позивним Монах. Конотоп.
Пожартувавши, ми вирішили заїхати у гуртожиток І.Макара, випити найкращої, як виявилося у Щасті, кави. Легендарна волонтерка з Полтави Вікторія Мірошніченко, польський журналіст Петр Сквециньски... Монах багато і яскраво розповідав про ситуацію на різних ділянках фронту, дивні накази генералів з далеких штабів, більшість з яких на передовій навіть не були... Іноді виникає враження, що на картах грають у "морський бій"... І про їх комбрига, який приймає рішення відповідно обстановки, успішно громить ворога, отримуючи догани, зберігаючи хлопців...
Монах чомусь категорично відмовлявся говорити щось на камеру, посилаючи мене до якихось абстрактних прес-служб, юні дівчатка з яких та штабні полковники, взагалі не розуміють потреби суспільства в інформації з фронту...
 Ми повернулися до "Айдару". За кілька хвилин до поїздки на передову, в район Трьохізбенки, Артем щось для себе вирішив, попросивши увімкнути камеру. Гарно сказав! І про страх, і про честь, і про патріотизм... Звернувся до добровольців і мобілізованих з словами підтримки, дав розумні поради. Подолати страх, слухати досвідчених товаришів і командирів. Кращих друзів не знайдете...
https://www.youtube.com/watch?v=C0U-GK9w0ws&list=UU_5I-7Yh_EmnU1rrRtkWO8w
Я вимкнув камеру, як Монах попросив ще слова.
Вирішив сказати добре слово про комбрига 92 бригади з позивним Вітер. Чесно кажучи, мене це вразило! І не тільки мене. Після розміщення в мережі, відео підхопили великі сайти, набрали десятки тисяч переглядів.
https://www.youtube.com/watch?v=3PooKU1VM2A
Ми попросили відгукнутися про комбрига і сержанта 92-ї, з підрозділу саперів, арт-директора журналу "Музеї України" Юрія Неросліка, що вирвався з під Іловайська. "Наш комбриг ЧЕЛОВЕЧИЩЕ отличный офицер. Все!"
Прізвище комбрига часто фігурує в пресі. Але, хай буде Вітер...
За національною традицією, ми звикли всіх критикувати, оптом звинувачуючи владу.
Президент слабкий. Уряд - мафія. Парламент - ледацюги. Генштаб - некомпетентний. Міноборони - зрадники... Відповідно, командири у військах теж ніякі?
А тепер поясніть двадцятилітньому добровольцю, чи сорокарічному мобілізованому, чому він за тих "негідників" повинен лізти під кулі і жити в землянці? Чому повинен слухатися "поганих" командирів? Мотивація відсутня! Маємо готового психологічного дезертира, а не Захисника Вітчизни!
І соцмережі з підозрілою періодичністю підсовують панічні ролики - пагібаєм, акружают, жрать нечего, нас предалі... Дуже піднімають бойовий дух, особливо дружин і матерів. Вже не до дискусій про мораль і шляхи боротьби з корупцією! Ворог вже на нашій землі. Неймовірними зусиллями ми тримаємо фронт, користуючись музейною технікою, з народної руки одягаємо і годуємо солдатиків, розуміючи, якій диявольській силі протистоїмо! І утримуємо позиції попри все! Бо ми НАЦІЯ!
Недоліків, корупції, ідіотів, зрадників у владі повно. Очищення і оптимізація ідуть аж дуже повільно. То що, кинути фронт і вийти на останній Майдан? Чи розуміємо, що орда після цього за місяць буде в Ужгороді... А в Європі немає ЖОДНОЇ армії, здатної зупинити орків. Повторимо Центральну Раду? Реальність жахлива. Європа занепокоєна... Наше життя залежить від нас. І ми переможемо!
І це розуміє Артем з Трьохізбенки. Він вірить товаришам, комбригу і народу України. Повірте, владу критикує нещадно. Є за що. Але, ВІРИТЬ і ВОЮЄ!
Не втратимо віру в Україну! І перемога буде за нами!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"
| 
