Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [305]
Пошук
Друзі сайту
[25.05.2016][Мої статті]
Півроку після війни. Картини Юрія Неросліка (0)
[14.12.2015][Мої статті]
"Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
[07.12.2015][Мої статті]
Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (0)
[03.12.2015][Мої статті]
Музей плаката идет в Европу! (0)
[26.11.2015][Мої статті]
Сергій Пархоменко, Антипутінський інформаційний фронт: «Ми воюємо проти шовінізму та російської влади, а не проти росіян» (0)
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Як Україні перемогти в інформаційній війні

Як Україні перемогти в інформаційній війні

 
Сергій Пархоменко, Центр зовнішньополітичних досліджень ОПАД, для УП
 

У війнах ХХ століття велику роль відігравав чинник інформаційно-психологічного впливу. З настанням епохи розвинених інформаційних технологій, війни стало можливо вести взагалі без застосування зброї, використовуючи медіа та інтернет для досягнення політичних, економічних та інших цілей.

Трохи історії

Починаючи від Першої Світової війни, супротивники намагалися деморалізувати армії одне одного, застосовуючи друковану продукцію – листівки, газети, а також радіо та гучномовці.

Основним змістом поширюваної шляхом закидання листівок на ворожу територію та трансльованої через радіо інформації було переконування ворога в безнадійності подальшого опору, у зраді з боку союзників, нагадування про сім'ю, яка чекає вдома на солдата, переконування в тому, що ворог ніби то не несе окупацію, а лише мир, процвітання й порядок, що він, ворог, насправді воює проти "антинародної влади", а не проти населення опонуючої країни.

Звертаючись до історії вже Другої світової, хотілося б навести успішний приклад Української Повстанської Армії, яка мала свою радіостанцію "Афродіта" та поширювала летючки різними мовами, звертаючись до представників народів, що воювали в арміях Німеччини та СРСР, переконуючи їх, що ті гинуть заради божевільних амбіцій Гітлера і Сталіна.

Коли в УПА переходили військові неукраїнської національності, вони зазвичай самі зверталися до своїх братів через існуючі на той момент інформаційні джерела й змогли переконати якщо не про підтримку УПА, то принаймні про необхідність уникнення військових зіткнень з українськими повстанцями. Таким чином на бік українських партизан удалося перетягти близько 20 тисяч неукраїнців.

Від тих часів основна ціль поширення пропагандистської продукції майже не змінилася. Змінилися методи донесення інформації в маси.

З настанням ери інформаційних технологій, епохи відкритого суспільства й глобального ринку, державам стало можливо добиватися своїх корисливих цілей і без зброї. Для цього достатньо було лише мати потужні медіа, знати мови та вміти так маніпулювати свідомістю людей, щоб ті повірили в те, що їм нав'язується.

Приклади та методи ведення сучасної інформаційної війни

Кожна країна, у залежності від форми режиму, у сучасному світі веде інформаційні війні задля досягнення певної конкретної мети.

Авторитарні та тоталітарні держави – Росія, КНДР, Іран тощо

Для авторитарних суспільств ведення інформаційних війн має на меті в першу чергу зберегти правлячий режим. Тому спільна риса в роботі інформаційно-пропагандистської машини цих держав – формування у свідомості громадян образу зовнішнього ворога. Для Росії, Північної Кореї, Ірану, Венесуели в іпостасі ворога виступають передусім США та їх союзники.

Засоби забезпечення інформаційного впливу:

1. Переконання народних мас у правильності політики правлячого режиму – вождя, партії, президента – шляхом регулярного повторювання певних вербальних конструкцій, перекручування інформації, зомбування методом 25-го кадру тощо.

2. Масова трансляція відверто брехливої інформації – у цьому плані Росія запозичила методику Гебельса та радянських вождів. Це коли пропагандивна машина вигадує абсолютно неіснуючі речі – як-от "розіп'ятий хлопчик" у Слов'янську чи літак Путіна, замість якого помилково нібито "українські військові" збили цивільний літак Малайзійських авіаліній.

3. Тотальний контроль за альтернативними джерелами інформації.

4. Використання агентів впливу в інших країнах, аби сформувати в урядів у населення цих країн "правильну" позицію щодо політики своєї держави.

5. Створення шпигунської мережі, яка має завдання здобути інформацію, що може дискредитувати в очах світу опонентів того чи іншого авторитарного режиму.

6. Підкуп недобросовісних політиків і бізнесменів, які через закордонні ЗМІ поширюватимуть проплачену авторитарним режимом інформацію, що йому вигідна.

У цьому контексті пригадується скандал зі Сноуденом і оприлюдненням матеріалів Вікілікс. Зараз немає сумніві, що цей шпигунський скандал – одна з найуспішніших кампаній РФ проти Західного світу, яка не один рік ретельно готувалася.

У недемократичних державах єдиним дієвим інструментом опору державній інформаційно-пропагандистській політиці є інтернет. Тут пригадується революція в Єгипті, яка стала можливою завдяки соціальним мережам, зокрема, Фейсбуку.

Втім, не в усіх країнах можна використовувати інтернет-ресурс як протидію владі. Наприклад, у КНДР і Китаї інтернет перебуває під контролем органів державної безпеки. Тож тамтешнє суспільство залишається вкрай зазомбованим.

Демократичні держави – країни ЄС, США, Канада тощо

Інформаційно-пропагандистський чинник у демократичних країнах переважно використовується задля підняття патріотичних настроїв у населення та згуртування суспільства довкола офіційного курсу таких країн. Інформація йде не у формі нав'язування, а у формі роз'яснення. Наголос робиться на професійному аргументованому зіставленні фактів.

Методи інформаційної роботи:

1. Ненав'язливе подання інформації від офіційної влади, наголос на підтримці патріотичних почуттів.

2. Звертання уваги на предмети гордості для тієї чи іншої держави.

3. Уміння влади домовлятися з альтернативними джерелами інформації.

4. Помірний контроль за альтернативними джерелами інформації: їх якщо й забороняють, то лише у випадку, якщо джерело веде відверто антидержавну діяльність, загрожуючи безпеці інформаційного поля країни.

5. Залучення фахівців з інформаційної та кібербезпеки, які вміють фахово упереджувати загрози інформаційному полю країни.

Україна

В Україні за майже всі роки незалежності практично не велася державна політика в сфері забезпечення інформаційної безпеки. Безпорадність нашого інформаційного поля призвела до катастрофічних наслідків, зокрема – війни на Сході.

Інформаційне поле України було й досі залишається вразливим, особливо – для атак "медіа солдатів" Росії. Наша країна постійно програвала інформаційні війни, адже державний інформаційний простір був спрямований лише на обслуговування потреб української влади, особливо – за часів Кучми і Януковича.

Протидіяти інформаційним атакам Кремля та його маріонеток, яких уособлювала попередня "межи гірська" влада, ефективно могли тільки альтернативні джерела інформації – недержавні ЗМІ, а починаючи з 2004 року – інтернет і соціальні мережі.

Революції 2004-го й 2014-го років – приклад того, як інформаційні засоби, у першому випадку ТБ, в іншому інтернет, допомагають здобути перемогу.

В 2004-у році інформаційний контрнаступ здійснювався завдяки таким ресурсам як "5 канал", сайти "Українська правда", "Майдан" тощо. Також ефективність свою продемонструвала візуальна інформація – листівки, наліпки, інформаційні бюлетені, які друкували такі громадянські кампанії, як "Пора" і "Чиста Україна".

В 2013-2014 роках на перший план вийшли соціальні мережі.

Сам Євромайдан почався завдяки постам у Фейсбуці. Щодо візуальної інформації, то тепер важливу роль відігравав плакат – менше тексту, а більше зображення, яке, власне, говорить більше ніж слова. Найбільш активно працювали в напрямку поширення інформаційно-пропагандистської продукції громадські об'єднання, наприклад – "Інформаційний спротив", громадський сектор "Майдану", "ДемАльянс", "Спільна справа" тощо.

Методи інформаційного контрнаступу в умовах військового конфлікту з Росією

На жаль, багато часу згаяно. Тому тепер буде важко виправити помилки, які призвели до нинішнього стану в країні. Заборона трансляції ряду російських каналів стала хоч і правильною, але дуже запізнілою реакцію влади на поточні події.

Втім, якщо вдатися до ряду кроків, можна добитися перелому як в інформаційно-психологічній війні, так і власне у військовому протистоянні.

Отже:

1. Необхідно почати працювати з населенням Донбасу, аби схилити його на бік України.

Для цього громадські організації, зокрема, Молодіжний Націоналістичний Конгрес, вже почали передавати відповідну літературу мешканцям Сходу України. Було також створено Музей української пропаганди та Музей плакату, які надають візуальну пропагандистську продукцію воякам у зону АТО для підтримки бойового духу. Міністерство культури, знов таки, набагато пізніше ніж громадськість, також вирішила передавати відповідні інформаційні матеріалі у вигляді журналу "Культура і життя" на передову.

2. Зараз вкрай необхідно примусово заборонити до показу на телеканалах російські фільми про війну, серіали про різних "мєнтів-прокурорів", аби не пропагувати серед українського населення чужі йому цінності й перемоги країни-ворога, аби не вирощувати в наших людях сумніви й не плекати комплекс неповноцінності порівняно з північним сусідом.

3. Український ефір треба наповнювати вітчизняним пропагандистським матеріалом, фільмами про козацтво, про УПА, документальні стрічки про Революцію Гідності. Натомість на більшості каналів зараз ми бачимо лише розважальні шоу та низькопробні серіали.

Для підсилення інформаційно-психологічної складової у війні з Росією необхідно вдатися до наступних методів:

– постійно поширювати в інформаційному просторі України інформацію, хай і навіть дуже перебільшену, про те, що армія переозброюється, що нам на допомогу йде НАТО, що незабаром в Україну прийдуть іноземні добровольці, українські загони з діаспори тощо;

– у зоні АТО треба російською мовою поширювати відозви до бойовиків такого змісту, що їх справа програна, що вони гинуть заради збагачення керівників Кремля, що Путін їх кинув, що "ополченцям" ДНР скоро припинять виплачувати гроші;

– мовами добровольців, що воюють на боці сепаратистів, зокрема, мовою чеченців, осетинів, поширювати відозви від їх братів з України та інших країн світу, які закликають припинити збройний опір, аби не ганьбити пам'ять своїх предків, які воювали з російськими окупантами, що це не їх війна, що їх родичі відмовляться від них. Такі відозви можна поширювати й від імені родичів бойовиків, якщо українські спецслужби зможуть знайти їх дані, хоча б прізвища та імені й місце проживання.

– можна поширювати такі відозви через пересувні установки з гучномовцями, через які мовою "ополченців" звертатися до них із закликом припинити опір і повідомляти, що на допомогу силам АТО йде численне поповнення, що за пару днів навіть у полон здаватися ніхто не дасть, а всіх буде знищено.

Взагалі, Україні варто створити якщо не Міністерство з питань інформаційної безпеки, то інший вищий державний орган, який би опікувався цим питанням і розпорядження якого були б обов'язковими для виконання – і для СБУ, і для МВС, і для Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.

Бо тільки так ми можемо отримати шанс запобігти поразкам України в інформаційних та інших війнах.

Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД, спеціально для УП

Категорія: Мої статті | Додав: vik (02.08.2014)
Переглядів: 129 | Теги: Як Україні перемогти в інформаційні | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: