КАРПОВ В.В., кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних наук НАКККіМ
Актуалізація військово-технічної спадщини в пам'яткоохоронній та музейній діяльності
В історичному контексті військова діяльність на теренах України вирізняється постійною активністю. Це свого роду досі діючий вулкан, який періодично викидає спалах різноманітних інтересів, досягнення яких можливе у результаті військових дій. Київська фортеця, фортеця у Судаку та Керчі, Дубенський форт, Севастопольська фортеця, фортеця Межибож, Хотинська та Аккерман відображають досягнення воєнної науки та її бачення на способи ведення війни у різні історичні періоди. У ХХ столітті – це Перша та Друга світові війни, Громадянська війна або в українській термінології Визвольні змагання, боротьба Української Повстанської Армії, а також період Холодної війни. Кожен з цих періодів залишив на українській землі свій слід, який відображений у різноманітних пам’ятках військової діяльності.
Актуалізація військово-технічної спадщини в пам'яткоохоронній та музейній діяльності беззаперечно тісно пов’язана із історією. І в залежності від інтересу, важливості цієї історії для суспільства перебуває рівень популярності самої військово-технічної пам’ятки, а отже і рівень її охорони, збереження та реставрації.
У цьому контексті особлива місія покладається на музеї. І хоча законодавчо визначено, що головним завданням музеїв є збирання, зберігання та пропагування історичної спадщини, все ж музеї також виконують важливу пам'яткоохоронну функцію. У першу чергу питання збереження та актуалізації військово-технічної спадщини пов'язане із діяльністю військових музеїв. Хоча слід відзначити, що це не є головним трендом у роботі пов’язаної із актуалізацією або музеєфікацією пам’яток військової діяльності.
Військово-історичні музеї розглядаються суспільством, як хранителі підвалин державності, внутрішньої єдності нації. Вони впливають на формування у відвідувачів ідеї національного патріотизму, морально-бойових якостей: вірності присяги, мужності, хоробрості, героїзму.
Робота військових музеїв тісно та організаційно пов’язана із діяльністю Збройних сил України. Процес скорочення армії призвів до виникнення питання про збереження історії військової діяльності в України. У першу чергу мова йде про Ракетні війська стратегічного призначення, які в Україні повністю були ліквідовані, а також про об’єкти, які залишилися після розподілу Збройних сил Радянського Союзу.
Питання актуалізації військово-технічної спадщини та введення її у суспільне життя у першу чергу відноситься до діяльності Центрального музею Збройних сил України. Діяльність Центрального музею ЗС України в галузі актуалізації військово-технічної спадщини України, розширення функціонального призначення музею із включенням до сфери його роботи пам'яткоохоронної функції призвело до зміни суспільного стану музею і набуття статусу національного.
Перший досвід перетворення військового за призначенням об’єкту відбувся у 1999 р. при формування філії музею у Луцьку на Волині. Цей досвід допоміг віднайти організаційну форму, яка дозволяла вести роботу з музеєфікації об’єкту. Своє продовження цей метод знайшов при музеєфікації інших військових об’єктів серед яких бойова стартова позиція ракетних військ стратегічного призначення у місті Первомайську, підземний завод з ремонту підводних човнів та ядерний арсенал у Балаклаві, Михайлівська батарея у Севастополі, місце бою під Крутами у Чернігівській області. До речі, цей досвід був перейнятий і використаний у Російській Федерації, а також при формуванні Державного музею авіації у Києві.
Процес скорочення чисельності української армії викликав необхідність збереження історично значущих військових об'єктів та їх музеєфікації. Це відноситься до створеного у 2001 р. філії музею – Музею Ракетних військ стратегічного призначення й створеному у 2002 р. філії музею – Військово-морському музейному комплексу "Балаклава". Вони створені на фондах побудованої в у ХХ ст.. інфраструктури ракетної бази стратегічних ракет і військово-морської бази відповідно.
Створення у 2009 р. Військово-морського музею України, як філії Центрального музею Збройних сил України – це приклад виведення з військового обігу та введення в культурне життя важливого в культурно- історичному значенні об'єкта міста Севастополя, відомого пам'ятника історії та архітектури ХIX століття – Михайлівської батареї.
У 2013 р. Міністерство оборони України організаційно об’єднало Військово-морський музейний комплекс "Балаклава" та Військово-морський музей України у Центральний військово-морський музей України із утворенням у його складі музейних комплексів «Михайлівська батарея» та «Холодної війни». У 2014 р., після анексії Росією в України Криму, ця філія була підпорядкована Міністерству оборони РФ і отримала назву Севастопольський військово-історичний музей фортифікаційних споруд. При цьому зазначимо, що зміна концепцій не приводила до зміни тематичного спрямування структурних підрозділів музею.
Військово-морський музейний комплекс «Балаклава», будемо користуватися першою назвою, розміщено в приміщеннях підземного протиатомного укриття І категорії, розташованого в скельному масиві гори Таврос на західному березі Балаклавської бухти. Підземний протиатомний комплекс – це унікальний пам'ятник військової історії, техніки і будівництва. Фактично це ціле підземне місто, площа якого може складати до 20 тисяч кв.м. Тут колись розміщувалися виробничі цехи , водний канал і сухий док заводу з ремонту підводних човнів , приміщення ядерного арсеналу Чорноморського флоту СРСР, спеціальний цех з перевірки на функціональність торпед, підземні резервуари для зберігання дизельного палива, енергетична установка та запасний командний пункт 14-ї дивізії підводних човнів. Він є свідченням про складний період в історії людства – «холодну війну» і вражає розмахом та потужністю задуму, конструкторським талантом, темпами будівництва і навіть певним інженерним естетизмом.
З метою музеєфікації цього підземного міста Центральним музеєм Збройних сил України було розроблено стратегічний план розвитку музейного комплексу, який передбачав створення ряду музейних експозицій періоду Холодної війни, вирішення питання розміщення у водному каналі під водою артефактів військово-морської спадщини, створення умов для перебування відвідувачів під землею.
Музеєм була створена експозиція «Підводні сили Чорноморського флоту. 1944-1994 рр..» в підземних залах ядерного арсеналу. Експозиція є надзвичайно цікавою не тільки тим, що відображає історію діяльності 14-ї дивізії підводних човнів Чорноморського флоту, яка дислокувалася в Балаклаві, але й тим, що показує діяльність раніше надзвичайно секретної ракетно-технічної бази, де зберігалася ядерна зброя для підводних човнів, відображає діяльність полігону з випробування стратегічних ракет морського базування, розповідає про розробку біотехнічних комплексів (робота з дельфінами), підготовку інженерів-підводників у Севастопольському вищому військово-морському інженерному училищі. Крім цього, музейні працівники знайшли можливість показати частину корпусу підводного човна і відтворити фрагмент його відсіку в експозиції.
Також було розпочато роботу по створенню експозиції «Радянська армія та Військово-морський флот СРСР в роки« холодної війни» в одному з цехів заводу. Ця робота зупинилася, хоча було виготовлене за окремим проектом експозиційне обладнання для експозиції і завезено перші експонати. Окрім цього музей започаткував створення тимчасових виставок.
Враховуючи, що український період діяльності музею у 2014 р. завершено, то слід підвести і деякі підсумки. Загалом, і це найголовніше, в умовах відсутності коштів та державної підтримки Центральний музей ЗС України та його керівництво ризикнули взяти на себе відповідальність музеєфікації величезного об’єкту та ввести його у культурний простір суспільства. Ризик виявився виправданим. Музей, ще навіть і в незавершеній формі, став визнаним у світі і надзвичайно популярним.
З ініціативи ракетників Міністром оборони України Кузьмуком О.І. було прийнято рішення про створення Музею Ракетних військ стратегічного призначення. Цей музей – один з унікальних військових музеїв України. Для його створення використана бойова позиція ракетного полку 46-ї ракетної дивізії Ракетних військ стратегічного призначення.
Музей являє собою територію бойової стартової позиції із збереженими у первісному вигляді інженерними спорудами – шахтно-пусковою установкою, командним пунктом запуску ракети шахтного базування, наземним обладнанням (холодильний центр, енергоблок, чергове приміщення з автоматизованими системами охорони) і різноманітними допоміжними механізмами ракетного комплексу "ОС " (одиночний старт).
Також на території бойової позиції розміщена експозиція спеціальної ракетної техніки. Зберігають технічне обладнання та механізми в робочому стані колишні офіцери-ракетники, які несли бойове чергування на зазначеному ракетному комплексі.
При вирішенні питання музеєфікації цього об'єкта ставилось за мету максимально зберегти ідентичність бойової позиції, яка і є власне музеєм, а також створити умови для належного зберігання та експонування спеціальної техніки ракетних військ і ракет, що розміщені відкрито на території. Також необхідно було вирішити питання забезпечення екскурсійного маршруту та огляду місць показу музею в різних погодних умовах.
Велика територія музею, яка сягає 19 га. землі, дозволяє розмістити поза основними експозиційними площадками експозицію військової техніки та озброєння Радянської армії, яка є змістовним доповненням Музею Ракетних військ стратегічного призначення, як об’єкта періоду Холодної війни.
Актуалізація військово-технічної спадщини вимагає вирішення ряду пам'яткоохоронних заходів, пов’язаних із її використанням у музейній діяльності. На прикладі актуалізації зазначених об’єктів було опрацьовано організаційно-правову форму їх функціонування. У даному випадку надання цим музеям статусу філій дозволило забезпечити належний методичний рівень роботи з музеєфікації об’єктів. Однак, слід зазначити, що використання такої організаційно-правової форми не заперечує використання й інших. Ці форми диктуються конкретними історичними обставинами.
Методологічно вірним є проведення роботи із впровадження військово-технічної спадщини в якості об’єктів культури на основі належним чином опрацьованої музеологічної концепції, яка враховує стратегічний план пам'яткоохоронних заходів і носить не тільки концептуальний але й комплексний характер.
Загалом, актуалізація військово-технічної спадщини в пам'яткоохоронній та музейній діяльності є перспективним напрямом охорони культурної спадщини і дозволяє вирішити двоєдине завдання – збереження і популяризації пам’ятки.
